Пульс Африки

Африканські скульптури та маски / Тамара Бабак / Олександр Король / Микола Малишко / Анна Миронова / Андрій Хір

«Пульс Африки» - це колективний проект, що об'єднав різні покоління митців, у взаємодії із загубленими між давніми культами й сучасними аукціонами африканськими масками та скульптурами.

Експозиція «Пульс Африки» починається зі знайомих віршованих рядків, родом з дитинства (від того буцімто «не таких вже й серйозних»), на роботі Олександра Короля: «Ne khodite deti v Afriku gulyat’…». Проте, без сумніву, це – попередження, що стоїть на межі одного світу, більш-менш знайомого, та світу другого – з іншим тиском, окремою ритмікою та власною культурою візуальності.

Існує африканська казка, яка може (якщо це взагалі можливо) підготувати (скоріш, «штовхнути» чи «розхитати») нас до експозиції. Це історія про родину сліпих людей – чоловіка, жінку та їхніх матерів – життя яких було настільки тяжким, що вони вирішили податися у подорож на пошуки кращої долі. Згодом, на дорозі чоловік натрапив на знахідку – сім очей, приміряв їх із жінкою – і вони прозріли. По одному оку отримали й матері, а сьоме око залишилося нічийним, змушуючи головного героя розмірковувати, кому віддати останнє око – матері чи тещі? Казка закінчується відкритим запитанням: а що б зробили Ви? Це вводить глядача у ступор, адже без відповіді залишився не лише вибір того «хто бачить». Дивує не тільки процедура підготовки до цього вибору, але й суттєвий закид: нібито ми завжди лише готуємось до бачення, замість того, аби розпочати бачити.

Куратор проекту Павло Гудімов вважає цю дистанцію однією зі складових виставки: «Немає нічого більш далекого за Африку, але немає й нічого ближчого». За його словами, задум експозиції народився у бесіді з Миколою Малишком, коли на дискусію було винесено історичну одночасність таких явищ як негритюд, ар деко та джаз.

Широким втіленням цих розмов є «Пульс Африки» – територія діалогу українського та африканського мистецтв, в більшій мірі, аніж просто паралелізм. Точкою відліку та своєрідною матрицею у цьому діалозі стають африканські маски та скульптури з приватної колекції Павла Мартинова. Загублені між давніми культами й сучасними мистецькими аукціонами, полишені автентичної функції та присиплені музейним лоском від будь-яких проявів диких духів, вони складають ігровий простір для п’яти художників.

Майже у пряму дискусію з пластикою чорного континенту вступає Микола Малишко – майстер дерев’яної скульптури, шукач «негритюду по-українськи», як його назвали після проекту «Скульптура» (2011). Ще тоді Малишко казав про певну «традицію африканських народів», яка надає скульптурі лаконічності, грубості та простоти, що йде всупереч європейській технологічності, залишаючи лише «фундаментальні форми мислення». Дві його роботи – нова «Чорнява» та стара «Чорне дерево» – маніфестують цей мінімалізм.

Навпаки, Анна Миронова не робить, в прямому сенсі, нічого «африканського», проте десь назовні її картин відчувається безжальне екваторіальне Сонце. Воно випалює тіні, висвітлює порожнечу, фокусуючи погляд на метаморфозі маски-простору, обличчя-пейзажу, відсилаючи до давніх африканських вірувань у те, що навіть Сонце колись було людиною.
Балансують над прірвою між сакральними речами, предметами побуту, музейними артефактами та витвором мистецтва об’єкти Тамари Бабак. Плетена лоза, яка могла б мати статус незамінного елементу культу, опиняється у стані аксіологічної невизначеності, залишаючи нам саме ремесло.

Згадкою про духів стають нові роботи Андрія Хіра з незавершеної серії «Демонологія» та, власне, робота Олександра Короля, однойменна до всієї експозиції. І Хір, і Король відкривають потаємну шухляду, повну жителів потойбіччя, монолітних створінь людей-тварин, що є рівноцінні тваринам-людям, які населяють народний світогляд. Перший робить це через гуцульські оповіді, складаючи систему заповітів, обрядових зводів, заборон та повір’їв. Другий – по-баскієвськи показує нам результат із серця самої Африки: палаючих кабанів, антропоморфних тварин, розтерзаних (чи звіром, чи художньою репрезентацією) особин, які на останньому диханні закликають глядачів «Ni Za Chto Na Svete» не ходити в Африку.

Тим не менш, суттєвим фактом історії мистецтва є шлях в діаметрально-протилежному напрямку – коли Африка приходить до нас. І якщо у Європі є певна змога потрапляти на подібні «діалоги» культур візуальності, то «Пульс Африки» стає першою спробою осмислення цього «вторгнення» і в Україну. Осмислення тепер вже й не таких дивних слів Пабло Пікассо до позуючої Гертруди Стайн, після яких суттєво змінилася доля європейського мистецтва: «Я перестав Вас бачити, коли дивлюся на Вас». Осмислення у прохолодній схованці галерейного приміщення, але під гарячі ритми альбому Джеймса Брауна «Hot».

Запрошуємо Вас на вернісаж проекту, що відбудеться у п'ятницю, 6 червня, з 19.00 до 21.30, в арт-центрі Я Галерея на Гусенка, 17.

Проект реалізовано за підтримки співзасновника арт-центру Я Галерея у Дніпропетровську Павла Мартинова.

За додатковою інформацією, коментарями учасників подій та фотоматеріалами звертайтесь:
координатор проектів Катерина Семенюк, 056 713 5 713, 067 622 29 92, ks@yagallery.com.ua.

Слідкуйте за новинами арт-центру на сайті Ya Gallery та на сторінці у Facebook.

Примітка:
У розкладі можливі зміни. Будь ласка, уточнюйте інформацію за телефонами закладів, в яких відбуваються зазначені події.
Час сеансів у кінотеатрах може змінюватися без попередження!
Зверніть увагу, що зміна репертуару в кінотеатрах відбувається по четвергах.

Експорт афіші