Тіберій Сільваші
Живопись Монохроми. Тіберій Сільваші
Уперше дніпропетровський арт-центр Я Галерея представляє персональний проект майстра абстрактного живопису Тіберія Сільваші. Художник пропонує поглянути на монохромію як простір "уповільнення часу", а також спосіб притульного споглядання мистецького твору. Оскільки абстрактне зображення позбавлене структури, глядач не спостерігає, а "проживає" його, отримуючи в результаті власний досвід сприйняття кольору.
Про проект - Василь Скакун
Touching your skin,
Wishing you were within.
EmmaAnderson «Monochrome»
Дуже часто тексти до виставок мистецтва дещо нагадують інструкції. Інструкції людина любить, поважає і уважно читає перед початком експлуатації. Інструкція тонкими голками пунктів і підпунктів, пояснень, назв та інших слів проникає в непевну матерію нашого побуту та з материнською дбайливістю допомагає впоратися зі зневірою і невпевненістю, старанно супроводжує скрізь і всюди та не дає звернути туди, куди не треба. «I believe there's nothing to believe, But I love the manual, the instruction manual»,** – співає Алекc Капранос у пісні
Fresh Strawberries. Інструкції викликають відчуття впевненості в завтрашньому добробуті й стабільності. Але коли інструкція з’являється білосніжним караваном гуманітарної допомоги на території мистецтва, – це не дуже гарний знак. У цій площині виникає думка, що ідеальним текстом для проекту Монохроми Тіберія Сільваші міг би стати порожній лист паперу (не порожня сторінка з роману Лоренса Стерна, а, скоріше, з п’єси «4’33» Джона Кейджа), – як звільнення живопису від ведмежої послуги чужих слів, чужих думок. Чужих не в сенсі належності іншій людині, а в анатомічній чужості мистецтву загарбницької сьогодні мови слів.
Марк Ротко якось сказав: «У тиші точність». Аби відчути точність думки, потрібно здобути тишу, принаймні внутрішню. У пошуках ідеальної тиші Джон Кейдж відкрив, що її просто не існує, коли в повністю ізольованій від звуку кімнаті, в такому звуковому вакуумі, він почув два звуки: високий і низький. Це була робота його кровообігу й нервової системи. Можна уявити собі, як накладалися ці звуки один на όден і утворювали монохромний гімн життю – впертий, пульсуючий і тотальний… Ідеальної тиші не існує. Але існує стан, коли можна почути звук себе, коли можна відчути «пульсуючу конкретність плоті чи кісток» (Ротко). Живопис сучасності потребує простору тиші, і про це говорить сам художник. Живопис потребує здатності глядача фокусувати увагу на самій картині, позбавити її шуму своїх упереджень, а лише торкнутися поглядом її теплої шкіри й дозволити розказати їй історію свого життя.
У тексті «Пастка для хмари» Тіберій Сільваші наводить цитату Барбари Роуз: «Монохром не стиль, а власна позиція». Що таке власна позиція, як не відмова від будь-яких ілюзій? Це прозорість і неупередженість, здатність почути чиюсь історію, а відповідно й вміння бути почутим. Власна позиція – це діалог не словами, а імпульсами, це діалог життя із життям. Монохром – це не писання живопису, а його «вирощування». Монохром – це не «читання» живопису, це проживання його життя, – від початку прозорої поверхні до кінця твердої основи, і назад.
Монохроми – це не колір. Це те, що за ним, і те, що робить його кольором. Так само як людина, яку робить людиною не колір її шкіри. «Господь, він не зважає на шкіру, він зважа на солідарність і чесність» (Сергій Жадан «Білі люди»).
У розмові з Єжи Онухом, Тіберій Сільваші погоджується з думкою Джексона Поллока про те, що глядач не має щось шукати, він має дивитися пасивно. Пасивно – це і нейтрально, і монохромно також.
Про автора
Тіберій Сільваші народився у 1947 році в Мукачевому, Закарпаття. Живе і працює в Києві.
1966 року закінчив Республіканську художню школу ім. Т.Г. Шевченка, 1972 року – Київський державний художній інститут.
Із 1988 року – автор і учасник численних персональних і групових проектів як в Україні, так і за кордоном. Зокрема, роботи художника були представлені у Франції, Італії, Німеччині, Данії та інших країнах світу.
У 1992 році Сільваші організував угрупування «Живописний заповідник», який займався переосмисленням феноменальних можливостей кольору.
1995 року митець отримав нагороду «Художник року» в Україні та стипендію мунiципалiтету Мюнхена. В 1996 і 1998 роках були показані кураторські проекти Сільваші на Міжнародному арт-фестивалі в Києві.
З моменту відкриття Я Галерея у Києві, художник майже щороку презентує проекти, в яких послідовно досліджує просторові можливості арт-центру: «Щойно я потрапив до Я Галерея – одразу зрозумів: із цим простором потрібно працювати».
У 2012 році проект Сільваші «Обрамлення» був представлений арт-центром у рамках Паралельної програми Першої Київської міжнародної бієнале сучасного мистецтва ARSENALE 2012. Того ж року роботи художника долучилися до масштабних проектів Національного художнього музею України («Міф. Українське Бароко») та Я Галерея (Neofolk project у рамках фестивалю ГОГОЛЬFEST 2012).
2013 року Тіберій Сільваші став академіком Національної академії мистецтв України, а також взяв участь у Всеукраїнській мистецькій виставці «ВЕЛИКЕ І ВЕЛИЧНЕ» у Мистецькому Арсеналі. Сьогодні роботи художника знаходяться в публічних та приватних колекціях Мюнхена, Відня, Нью-Джерсі, Запоріжжя, Харкова, Києва та інших міст Європи і США.
Найвлучнішу характеристику творчої манери Тіберія Сільваші дав він сам, резюмуючи: «Я не малюю, я вирощую живопис».
Запрошуємо Вас на вернісаж проекту за участі автора, що відбудеться у понеділок, 8 вересня, з 19.00 до 21.30, в арт-центрі Я Галерея на Гусенка, 17.
Проект реалізовано за підтримки співзасновника арт-центру Я Галерея у Дніпропетровську Павла Мартинова.
За додатковою інформацією, коментарями учасників подій та фотоматеріалами звертайтесь:
координатор проектів Катерина Семенюк, 056 713 5 713, 067 622 29 92,
ks@yagallery.com.ua.
Слідкуйте за новинами арт-центру на сайті
Ya Gallery та на сторінці у
Facebook.