Персональний проект Павла Макова «Межа»

Персональний проект Павла Макова у дніпропетровському арт-центрі Я Галерея – це сьогочасна сума низки роздумів, сформованих на хронологічному відрізку 2011-2015 років. Ланцюг, що розпочався виставкою «Ковдра, Город, Башта, Хрест, Доля» (PinchukArtCentre, 2011) та продовжився «Paradiso Perduto» (Національний художній музей України, 2014) і «Межею» (Я Галерея у Києві, 2015) – це історія, яка почалася своєрідним «етнографічним дослідженням» людей, які оточують та поділяють з тобою спільний простір, з їхнім власним баченням Щастя за земного життя. У новій експозиції додатком до офортів є тимчасова інсталяція, складена з сотні зменшених у масштабі бетонних блоків. У київській експозиції вона мала спіралевидну форму у вигляді відбитку пальця людини, що з близької відстані нагадувала цілком харківський ландшафт на кшталт конструктивістського генплану. Тепер блоки складають фундамент – те, для чого вони й існують, хай їхня сучасна функція значно розширилася.

Про проект - Борис Філоненко

«…я собі недавно подумав: як тяжко втекти від долі ландшафтів»
Тарас Прохасько, 2013 рік

Певно, одне з центральних питань, що виникають перед офортами Павла Макова – місце людини в ландшафті. Тобто, її відсутність/присутність, в залежності від того, де саме вести пошук – на роботах чи поза ними. Сам художник неодноразово відповідав на це запитання, десь пояснюючи, десь погоджуючись із тим, що, може, згодом люди там з’являться. Проте навряд чи ми колись побачимо в його садах і лабіринтах поодиноких романтиків чи групи туристів.
На це є своя рація, що тяжіє до своєрідної мистецької традиції – від Пітера Брейгеля, який розповідає історію Ікара, віддаючи головному герою менше одного відсотка полотнини, до спустошених політичними режимами та негодою ландшафтів у фільмах угорського режисера Бели Тарра. Насичений чи занехаяний простір, у якому може розгорнутися (і часто розгортається на диво) якесь суспільне та особисте життя, не є лише декорацією. Простір сам по собі стає мовою, якою людина пишеться без зайвих занурювань у психологізми й символізми. Так, говорячи про воєнну фотографію, у книзі «Розглядаючи біль інших» (Regarding the Pain of Others, 2003) С'юзен Зонтаґ порівнює дві різні втрати - людську й урбаністичну: «Звісно, міський пейзаж не зроблено з плоті. Однак розтяті будівлі майже так само красномовні, як розкидані по вулиці тіла».
Експозиція «Межа» – сьогочасна сума низки роздумів, які сформувалися на хронологічному відрізку 2011-2015 років, після «розділового знаку» великих робіт (серія «Ковдра, Город, Башта, Хрест, Доля»), які в чомусь стали перехідним етапом від Утопії та Садів, до інших, здебільшого чорно-білих ландшафтів. У разі, коли виставку «Ковдра, Город, Башта, Хрест, Доля» (PinchukArtCentre, 2011) можна було назвати набором стислих висловлювань про людське щастя, то подальші серії та цикли стали неспішною і наразі незакінченою аналізою супутніх подій навколишнього буття, куди проникають усе нові елементи: контейнери (роботи «Українська абетка» та «Башта. Мрія»), розбиті дороги, що складалися у родинні зв’язки та генеалогічні дерева (серія «Paradiso Perduto»), відбитки пальців (цикл «Відбитки пальців») та фундаментні бетонні блоки (саме – «Межа»). Й усі вони продовжують грати свої ролі в новій експозиції: контейнер, як і раніше, ховає власний вміст, перешкоджаючи «відкритості»; ясні шляхи й надалі зникають, а ті, що зовсім щезли, перетворилися на прямі лінії, чітко акцентовані розкладеними блоками; аби перетнути межу, наразі треба залишити відбиток пальця, а десь навпаки – краще сховати.
Додатком до офортів є тимчасова інсталяція, складена з сотні зменшених у масштабі бетонних блоків. У київській експозиції (Я Галерея, 2015) вона мала спіралевидну форму, що з близької відстані нагадувала цілком харківський ландшафт на кшталт конструктивістського генплану. Тепер блоки складають фундамент – те, для чого вони й існують, хай їхня сучасна функція значно розширилася. Саме тому Маков звертає увагу на обидва полюси, наявні у повсякденній мові, де «закласти фундамент» означає давати початок, а «розібрати до фундаменту» – повністю знищити. І межа – крайня периферія між двома можливостями – той простір, де напрям може бути обрано. Де людина в ландшафті буде готова осягнути своє місце.

Про автора

Павло Маков народився 1958 року в Санкт-Петербурзі. Живе і працює в Харкові.

У 1979 році закінчив Кримське художнє училище ім. М. С. Самокіша (м. Сімферополь), 1978 року –  Академію мистецтв (м. Санкт-Петербург), 1984 року – Харківський художньо-промисловий інститут (факультет графіки).

З 1988 року – член Спілки художників України, з 1994 – член Королівського товариства живописців та графіків Великобританії. Із 2006 року Павло Маков – член-кореспондент Академії мистецтв України.

Учасник і переможець багатьох виставок графіки, серед яких також «Бієнале графіки» (Калінінград, Росія, 1990, 1992 і 1998 роки), VI Міжнародне бієнале графіки й малюнка (Тайпей, 1993), «Осака Трієнале 94» (Осака, Японія,1994), Національне трієнале графіки (Київ, 1997), Міжнародне трієнале графіки (Прага, 1998) та ін. У 2009 році Павло Маков отримав Срібну медаль Академії мистецтв України. Автор і учасник численних проектів в Україні та за кордоном. Роботи митця знаходяться в колекціях музеїв України, Росії, Угорщини, Італії, Іспанії, Великобританії, США та інших країн світу.

Перший проект авторської книги «Авторскі книжки, мапи, мініатюри» Павла Макова в арт-центрі Я Галерея у 2007 році був другим проектом першого виставкового майданчика Я Галерея на вул. Волоській. Наступного року проект Павла Макова «Сад», організований арт-центром, було представлено у львівській галереї Дзига, а «Сади і парки східної України та Криму» – в Я Галерея у Києві. 2009 року відбувся четвертий персональний проект у співпраці з Я Галерея під назвою «Алея: історія однієї прогулянки».  З того часу Павло Маков активно бере участь у таких проектах під кураторством Павла Гудімова спільно з Лідією Лихач, як «Народне актуальне. Натюрморт», «Народне актуальне. Пейзаж» (Київ, 2010), а також «Нові старі майстри» (Дніпропетровськ, Львів, 2011), «Земля» (Черкаси, 2011). У 2012 році у арт-центрі Я Галерея Павло Маков представляє свій персональний проект «Тижневик» (Київ). А вже у наступному році – ще один під назвою «Набір» у ХудПромо (Одеса, 2013). 2014 рік відзначено у творчості Павла Макова персональним проектом PARADISO PERDUTO у НХМУ (Київ), а також участю у груповому проекті під кураторством Галини Скляренко та Валерія Сахарука «У нашім раї» у Я Галерея (Дніпропетровськ, 2014), а вже у 2015 – у колективній виставці «На Межі. Українське мистецтво 1985—2004» у PinchukArtCentre.

Персональний сайт художника - makov.com.ua

Примітка:
У розкладі можливі зміни. Будь ласка, уточнюйте інформацію за телефонами закладів, в яких відбуваються зазначені події.
Час сеансів у кінотеатрах може змінюватися без попередження!
Зверніть увагу, що зміна репертуару в кінотеатрах відбувається по четвергах.

Експорт афіші