У мирний час Таміла та Марина грали в сучасних імпровізаційних театрах. Зараз вони разом з іншими акторами та акторками об’єдналися, щоб проводити театральні ігри для переселенців та волонтерів у Дніпрі.
Як мистецтво допомагає людям відволікатися від війни.
Таміла Куріло розповідає: спільнота вже тричі проводила театральні ігри для переселенців та волонтерів у різних міських центрах. Під час таких заходів актори та люди, до яких вони приходять, разом співають, рухаються, тримають ритм. Також важливим є зоровий контакт.
“Ти відчуваєш, що ти захищений, є частиною великої, дуже сильної єдності. Бачиш не тільки себе, але й іншу людину, почуваєшся не самотнім. І розумієш, що навіть коли щось втрачаєш, життя триває”, – говорить Таміла.
За словами акторки, вона вирішила долучитися до таких заходів, щоб дати людям сили пережити те, що з ними відбувається:
“У нас була техніка, коли ми передавали один одному цукерки та говорили приємні слова. Одна дівчина не включалася в процес гри: вона сиділа з порожнім поглядом, видно, пережила якусь дуже травматичну ситуацію. Я простягнула їй цукерку, вона почула добре слово. Тоді вона заплакала, і в її погляд почало повертатися життя”.
Під час таких ігор, розповідає Таміла, учасникам вдається знаходити щось спільне.
“Це щось настільки людське, що притаманне усім на планеті: жага до життя, дбайливе ставлення один до одного, радість від любові. Це має бути першочерговим, і про це треба людям нагадувати. Що життя сильніше смерті”, – пояснює вона.
Марина Журавська – одна з організаторів таких зустрічей. Згадує одну з них:
“Так трапилося, що коли ми приїхали, почалася повітряна тривога. Ми грали під час неї, у безпечному місці. Тут були люди, які нас чекали, ми почали з ними працювати. З нами був музикант з гітарою. Коли ми закінчили, гітару у нього попросили чоловіки-волонтери. Вони грали, поки не замовкли сирени”.
Марина розповідає: ігри проводять актори плейбек-театрів.
“Це сучасний вид соціального інтерактивного театру, в якому немає заготовленого сценарію. Є аудиторія, є актори на сцені та ведучий. Актори відіграють історії, які розповідає аудиторія”, – пояснює Марина.
Проте нині, за її словами, такі перформанси грати неможливо. “Зараз дуже багато почуттів, які не притаманні людям зазвичай. Якщо ми стикнемося з цією лютю та ненавистю в залі, я не знаю, у яке русло піде наш перформанс. У когось виникає почуття апатії, депресивні стани. У такій формі не треба це посилювати”, – зазначила акторка.
На її думку, перформанси плейбек-театрів будуть проводити після закінчення війни:
“Те, що ми приходимо до волонтерів, до переселенців – це ми робимо також для себе. Щоб не втрачати навички емпатії, розуміння, що відбувається з людьми. Не втрачати контакти одне з одним та з аудиторію. Коли усе закінчиться, ми будемо необхідні”.
Автор: Юлія Трофімова
![]() |
Gorod`ській дозор |
![]() |
Фоторепортажі та галереї |
![]() |
Відео |
![]() |
Інтерв`ю |
![]() |
Блоги |
Новини компаній | |
Повідомити новину! | |
![]() |
Погода |
![]() |
Архів новин |