Головне заняття студентів третьокурсників відділення драми театрально-художнього коледжу — рятувати світ. Не більше й не менш. Вони та іхні викладачі мріють про новий, свіжий театр. Говорять, что настає час, коли ці мрії починають втілюватись. Що в театрально-художньому коледжі зараз з’явилась якась незвичайна молодь.
Вони годинами відпрацьовувають захист та напад. Сценічний бій — це найяскравіший вираз конфлікту, коли ніде не сховаєшся. Або ти, або тебе. Їм уже хочеться так багато пояснити тим, хто мало знає театр. Пояснити без слів, за допомогою однієї пластики, жестів і поглядів.
Те, що вони намагались сказати, добре зрозуміли на фестивалі «Понтійська арена» у Севастополі і вручили дніпропетровським студентам Гран-прі за унікальну концертну програму. От такі вони — максималісти. Все намагаються робити з повною віддачею своїх нуртуючих сил. Ймовірно, вірніше напевно, цей майбутній режисер повинен бути схожим на майстра курсу, режисера Григорія Богомаза-Бабія. Він, до речі, автор усіх переможних вистав цих рятувальників світу.
Зараз актор Олександр Мішин, який віддав сцені майже тридцять років, дивиться на них і думає про новий театр, який щодня розпочинає життя у цій репетиційній кімнаті. Він сам колись навчався і добре знає, як важливо не залишити цей захват на порозі училища чи інституту, а намагатись рятувати світ щоденно і невтомно.
Если в нашем мегаполисе появится еще один театральный коллектив, причем молодежный, то может быть хоть как-то к высокому искусству, а не к голливудским триллерам, начнет подтягиваться и остальная молодежь. Вот если бы и в управлении культуры прониклись этой идеей и поддержали как организационно так и материально, вообще было бы хорошо. А то ведь при нашем бюрократизме можно и это ценное начинание загубить. Відповісти | З цитатою