Згоден
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтеся з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності та погоджуєтеся на використання файлів cookie.
Чт, 4 июня 2020
19:20

О ГОРОДЕ

Бардин Иван Павлович





Іван Павлович Бардін народився 1 (13 за новим стилем) листопада 1883 р. в сільський глибинці (село Широкий Уступ) Саратовської губернії. Дитинство Івана проходило доволі звичайно, принаймні, не було ніяких особливих ознак того, що з нього вийде знаменитий інженер та вчений. Сім’я бідувала, батько був кравцем, однак реального доходу це не приносило. Батьки переїхали до Саратова, сина передали спочатку дідові, потім тітці — сільській учительці. Та ж притримувалася народницьких поглядів (на цьому ґрунті навіть конфліктувала з волосним старостою та священиком) і тому щосили намагалася зробити так, щоб дитина не розчинилася в сірому морі буденності нижчих верств суспільства.

У Саратові батько Івана спочатку влаштувався вантажником на пароплавній пристані, згодом же повернувся до професії кравця. Він добре шив бекеші, й одного разу навіть зшив бекешу знаменитому борцеві Іванові Піддубному. Але це заняття, як і раніше, особливих грошей не приносило, й сім’я залишалася бідувати на нижчих щаблях соціальної драбини.

Мати робила спроби влаштувати Івана в гімназію, але вони не приносили результату. У підсумку Іван Бардін закінчив сільськогосподарське училище, вступив у сільськогосподарський інститут. Але провчився тут лише один рік. 1905 року спалахнула перша російська революція, яка зачепила й Івана Бардіна. Бардін зірвав спектакль, проголосивши опозиційну промову, й за це був виключений з інституту. Працював простим землеміром.

Одного разу Іван Бардін потрапив на лекцію відомого металурга — професора В. В. Іжевського. Ця зустріч справила дуже сильне враження на молоду людину, і з того часу Бардін вирішив пов’язати своє життя саме з металургією.

Наполегливість у досягненні поставлених життєвих цілей та жага до отримання знань поступово робили свою справу: Іван Бардін вступив, а в 1910 р. став випускником Київського політехнічного інституту — однієї з найповажніших вищих шкіл технічного профілю в Східній Європі того часу. Однак отримати добру освіту — це ще півкроки до визнання. Іван Павлович пізніше писав: «Я був ще молодим, але повним творчого запалу й невгамовної сили. Вона вимагала виходу, простору. Мені було тісно. Хотілося чогось більшого». Треба було ще знайти непогану роботу, з перспективою. А це теж було нелегкою справою.

Після завершення навчання, у 1910 р., Бардін наполегливо шукає роботу. В цей час доля занесла його і до Катеринослава. У місті тоді проходила Південноросійська обласна промислова та кустарна виставка — подія надзвичайної ваги в житті міста та всього регіону. Тисячі експонатів виставки наочно продемонстрували роль і значення Катеринославщини та Південної Росії в промислово-економічній структурі імперії. Нещодавній випускник Київського політеху тимчасово влаштувався працювати на катеринославській виставці… екскурсоводом.

Бардін розумів, що цей шлях не для нього. Через деякий час, безрезультатно відшукуючи гідну роботу на батьківщині, амбітний молодик зробив ризикований крок – виїхав на роботу до Сполучених Штатів Америки. Але пробув там всього один рік (1910–1911). Молодого інженера виснажила важка й малокваліфікована праця, а вище цієї планки пробитися було складно — конкуренцію становили свої, місцеві, кадри.

Повернувшись на батьківщину, Бардін багато працював на металургійних заводах Півдня Росії – у 1911–1915 рр. в Юзівці (зараз м. Донецьк), згодом у Єнакієвому в 1915–1923 рр. В Юзівці Бардін познайомився з визначним доменщиком — М. К. Курако, і ця зустріч, як колись знайомство з В. В. Іжевським, зробила кардинальний вплив на майбутню виробничу та наукову діяльність талановитого спеціаліста.

У 1920-і рр. кваліфікація та досвід І. П. Бардіна нарешті почали повною мірою реалізуватись на Батьківщині, коли з’явилася нагальна потреба відбудовувати металургійні підприємства Півдня після революційних катаклізмів та громадянської війни. Саме в 1920-і рр. Іван Бардін заявив про себе як здібний учений та організатор будівництва в металургійній промисловості. Під його керівництвом (він був головним інженером) відбудовані та технічно переоснащені декілька металургійних заводів Півдня — Єнакієвський (до 1925), Макіївський (1924–1925) та завод імені Ф. Е. Дзержинського в Кам’янському-Дніпродзержинську (1925–1929).

У 1925 р. завод імені Дзержинського було вирішено капітально реконструювати. І. П. Бардін очолив цю роботу. Тут за його проектом побудовані дві доменні печі. Вони мали скіпові підйомники, механічні колошникові пристрої та холодильники навколо горна. В пам’ять про внесок вченого в розвиток підприємства, біля прохідної заводу встановлена меморіальна дошка.

Наприкінці двадцятих років ХХ століття зірка Івана Павловича Бардіна спалахнула на повну. То був час стрімкої індустріалізації, коли за декілька років з’являлися буквально на порожньому місці гігантські підприємства. Ось тут і стали при нагоді й енергія Бардіна, і його талант науковця та організатора виробництва. Людина, котра все ніяк не могла знайти собі належного місця, нарешті опинилася на гребені індустріалізаційної хвилі. У 1929–1937 рр. І. П. Бардін став головним інженером «Кузнецькстрою» — спорудження Кузнецького металургійного комбінату, одного з найголовніших велетнів індустрії сталінської доби, розташованому на території Західного Сибіру. Це підприємство було пущене в дію за рекордно короткий термін — 1000 днів. Сучасна назва підприємства — Новокузнецький металургійний комбінат.

У тридцяті роки, підійшовши до піввікового рубежу, Бардін нарешті здійснив свою мрію та став знаменитим металургом. У 1932 р. І. П. Бардіна обрали дійсним членом Академії наук СРСР. Це був рідкісний, навіть сенсаційний випадок, коли людина удостоїлася звання академіка без урахування сукупності опублікованих наукових праць, а виключно за науково-організаційну діяльність — за технічні розробки, впровадження нових принципів в будівельних технологіях, за створення якісно нових металургійних підприємств.

Уже незабаром стало зрозуміло, що можливості наукових та організаторських здібностей Бардіна вже вийшли за межі одного Кузнецького басейну. З 1937 р. він перейшов на роботу в загальносоюзні установи — спочатку працював головним інженером Головного управління місцевої промисловості, потім головою Технічної Ради наркомату важкої промисловості СРСР (1937–1939), й згодом уже заступником народного комісару Наркомату чорної металургії СРСР (1939–1945).

Державний механізм Радянського Союзу ефективно використовував здібності нечисленної категорії спеціалістів екстра-класу, як би сказали зараз, із талантом топ-менеджера, до яких належав і Бардін. В нагороду «за труды» держава та «органи» створювали можливість плідної праці, кар’єрного сходження по науковій чи іншій лінії. Майже три десятиліття, у 1930–1950-х рр., І. П. Бардін постійно займав посаду «Головного Радника з питань будівництва промислових об’єктів Наркомату чорної металургії СРСР». Це значить — куратор будівництва всіх головних металургійних заводів країни.

Займаючи ці високі посади, І. П. Бардін отримав можливість безпосередньо визначати загальносоюзну стратегію розвитку металургійної промисловості, впроваджувати свої цінні ідеї, брати участь у виробленні найважливіших питань технічної політики.

В тридцяті роки ХХ століття І. П. Бардін заявив про себе й як визначний організатор наукової справи. Він організував та до кінця життя очолював дві центральні наукові інституції в галузі металургії — Інститут металургії АН СРСР (зараз Інститут металургії та матеріалознавства ім. А. А. Байкова Російської Академії наук) та Центральний науково-дослідний інститут чорної металургії (нині ЦНІІчермет РАН ім. І. П. Бардіна).

З початком Великої Вітчизняної війни І. П. Бардін став однією з постатей, котрі визначали оборонну політику в масштабах всієї країни. В 1942 р. І. П. Бардіна призначили віце-президентом Академії наук СРСР (на цій посаді він працював до кінця життя). Крім цього, у 1942–1946 рр. Бардін був академіком — секретарем Відділення технічних наук АН СРСР. У 1941–1945 рр. Бардін керував напрямком робіт Академії наук, що були спрямовані на мобілізацію ресурсів східних районів Радянського Союзу для потреб оборони країни. Академік був головою президії Уральської філії Академії наук СРСР. Роботу Бардіна з мобілізації ресурсів Уралу держава також високо оцінила — за це він був удостоєний Державної премії в 1942 р.

Головні проблеми, над якими працював академік Бардін: розробка наукових основ комплексного використання залізних руд; проектування нових міцних, повністю механізованих металургійних підприємств; створення найбільш удосконалених типових металургійних агрегатів; інтенсифікація металургійних процесів, особливо за допомоги кисню; освоєння та комплексне використання нових видів металургійної сировини. За безпосередньої участі академіка І. П. Бардіна створена вітчизняна титанова промисловість. Широку відомість здобула автобіографічна книга І. П. Бардіна «Життя інженера».

В 1945 р. І. П. Бардін отримав золоту зірку Героя Соціалістичної Праці. В цей час академік уже мав неофіційне звання «Головного металурга країни».

Постать І. П. Бардіна була широко відома й за кордоном. Він був обраний також членом Німецької, Угорської, Румунської та Чехословацької академій наук. Шведська академія технічних наук присудила йому золоту медаль.

Далі в житті І. П. Бардіна були нові розробки й нові державні нагороди. Вперше в СРСР він здійснив інтенсифікацію мартенівського процесу шляхом застосування кисню та впровадження киснєво-конвертерного виробництва сталі. За це Бардіна нагородили Державною премію СРСР в 1949 р. А в 1958 р. академік був удостоєний Ленінської премії за створення перших в світі промислових установок безперервної розливки сталі.

В 1930-і рр. головним дітищем І. П. Бардіна став Кузнецький металургійний комбінат. В 1940-і рр. академік Бардін став автором ідеї будівництва та засновником іншого металургійного гіганту — комбінату в місті Череповець Вологодської області (зараз — Металургійний комбінат «Сєвєрсталь»). І. П. Бардін очолив колектив учених з розробки проекту цього підприємства ще до початку війни (в 1940 р.), а завершили проектні роботи в 1946 р. У 1955 р. комбінат був урочисто введений у дію. Доля тут зробила примхливий поворот: Бардін не зміг бути присутнім на відкритті свого дітища — в нього стався інфаркт.

Цікаво, що до нашого часу зберігся вагон-лабораторія, в якому під час будівництва Череповецького металургійного комбінату мешкав І. П. Бардін. Вагон № 1114 стоїть на вічному пероні та являє собою пам’ятник науковій думці, яка породила металургійний гігант. Тут зібрані особисті речі І. П. Бардіна, його робочі інструменти, документи. Вагон у Череповці нещодавно викупила компанія «Сєвєрсталь», реставрувала його та перетворила на музей академіка.

Визначний металург був сповна відзначений державною увагою. Згідно із політичними традиціями того часу, академік І. П. Бардін був депутатом Верховної Ради СРСР (1–5 скликань), цілих два десятки років. Заслужив масу нагород — 7 орденів Леніна (найвища нагорода Радянського Союзу), численні медалі. Був членом Головної редакції другого видання Великої Радянської енциклопедії. Але…

Іван Бардін помер 7 січня 1960 р. від серцевого нападу на засіданні Президії Академії наук у Москві, де його гостро критикували за побудову Череповецького металургійного комбінату. Перед цим академіка довго шельмували, і серце не витримало.

Незважаючи на своє надзвичайно високе становище в науковій та промисловій ієрархії СРСР, І. П. Бардін наприкінці життя зазнав певних утисків. Академіка критикували за нібито монопольне становище в науці, директорство за сумісництвом одразу в двох науково-дослідних інститутах тощо. У 1956 р. на знак протесту проти кампанії, розгорнутої проти нього в пресі, в т. ч. у «Літературній газеті», І. П. Бардін написав заяву про складення з себе усіх академічних посад.

Віце-президент Академії наук СРСР, «головний металург країни» добровільно зібрався у відставку! Виник гучний скандал. До Москви на захист І. П. Бардіна пішла хвиля листів від металургів. Була створена спеціальна комісія, яка спростувала звинувачення. Відставка Бардіна була відхилена, а «Літературна газета» на своїх шпальтах вибачилась перед академіком.

До кінця своїх днів І. П. Бардін намагався відстоювати на урядовому рівні інтереси збудованих під його керівництвом металургійних підприємств. Час довів правоту позиції Бардіна та життєздатність північної металургії.

Головне ж наукове дітище Бардіна — Центральний науково-дослідний інститут чорної металургії, який він очолював до кінця свого життя, назвали його ім’ям. Пам’ять про вченого увічнили навіть у назві хребта в Антарктиді та гірського піку на Центральному Кавказі. Керівництво «Сєвєрсталі» в місті Череповці (колишній Череповецький меткомбінат) встановило Бардінську премію для працівників підприємства за трудові досягнення та винаходи, та навіть проводить турніри з боксу, присвячені пам’яті І. П. Бардіна. В Дніпропетровську існує вулиця Бардіна — невелика, на два квартали, яка з’єднує вулиці Шмідта та Чичеріна.

copyright © gorod.dp.ua, ООО Сегодня Мультимедиа
Все права защищены. Использование материалов сайта возможно только с разрешения владельца.

О проекте :: Реклама на сайте