Згоден
Продовжуючи перегляд сайту, ви погоджуєтеся з тим, що ознайомилися з оновленою політикою конфіденційності та погоджуєтеся на використання файлів cookie.
Ср, 3 июня 2020
12:39

О ГОРОДЕ

Петров Олег Борисович

Петров Олег Борисович
Петров Олег Борисович
Петров Олег Борисович
Петров Олег Борисович
Петров Олег Борисович
Петров Олег Борисович
Петров Олег Борисович
Петров Олег Борисович
Петров Олег Борисович
Петров Олег Борисович
Петров Олег Борисович
Петров Олег Борисович
Петров Олег Борисович
Петров Олег Борисович
Олега Борисовича Петрова можна сміливо назвати засновником дніпропетровської архітектурної школи другої половини XX століття. Багато в чому завдяки його творчості та енергії Дніпропетровськ став визнаним центром архітектурного проектування. В історію нашого міста Петров увійшов тим, що понад тридцять років створював будівлі, які стали визнаними символами Дніпропетровська 1950–1970-х років.

Олег Борисович Петров народився 18 листопада 1914 р. у Харкові, де його батько в той час був студентом Харківського технологічного інституту. Після завершення батьком освіти, родина переїхала до м. Кам’янського (нині Дніпродзержинськ). У 1924 р. родина переїхала до Катеринослава, де голова родини працював на керівних технічних посадах на металургійних заводах.

У 1937 р. О.Б. Петров закінчив з відзнакою Дніпропетровський інженерно-будівельний інститут (нині Придніпровська державна академія будівництва та архітектури). Основними його викладачами були видатні архітектори Г.П. Швецько-Вінецький і Б.С. Кащенко.

Трудову діяльність О.Б. Петров розпочав ще до війни. З 1937 р. проектував житлові та промислові споруди в Дніпропетровську та Кривому Розі. Під час війни служив сапером, отримав чимало бойових нагород.

Олег Петров розкрився як талановитий архітектор уже в післявоєнний час. У 1946 р. повернувся до Дніпропетровська й активно долучився до відновлення міста. Робота з відбудови зруйнованого Дніпропетровська потребувала висококваліфікованих кадрів, тож і талант Петрова виявився вконче необхідним.

Однією з перших робіт О.Б. Петрова стала архітектурна частина проекту відновлення Мерефо-Херсонського залізничного мосту (1946 р., реалізовано 1951 р.). Зруйновані металеві конструкції двох головних прольотів мосту були замінені на напівкруглі з залізобетону. Так з’явився легкий ажурний силует моста на дніпровськими водами, що став одним із символів Дніпропетровська.

Загальний стаж роботи О.Б. Петрова в архітектурній галузі – 52 роки. З 1953 р. викладав у Дніпропетровському інженерно-будівельному інституті (нині Придні-провська державна академія будівництва та архітектури): асистент, доцент, завідувач кафедрою архітектурного проектування (з 1967 по 1979 рр.), професор (з 1981 р.). У 1970 р. О.Б. Петров заснував тут архітектурний факультет.

У п’ятдесяті роки XX ст. О.Б. Петров спроектував декілька парадних архітектурних ансамблів, серед яких дві площі – ім. Леніна та площа наприкінці вулиці Робочої в Дніпропетровську, а також площа ім. Леніна в Дніпродзержинську.

На початку 1950-х рр. архітектор створив ансамбль площі наприкінці вулиці Робочої перед Дніпровським машинобудівним заводом, згодом – славнозвісним Південним машинобудівним заводом («Південмаш»). Площу облямовують два житлових п’ятиповерхових будинки, увінчаних характерними баштами. Архітектурного завершення ансамбль цієї площі набув у 1958 р., коли за проектом О.Б. Петрова (виконаний у 1952–1953 рр.) в її центрі була збудована адміністративна будівля ПМЗ. Чотириповерховий корпус став домінантою забудови вулиці Робочої. Також слід відзначити, що це остання значна споруда в стилі «сталінський ампір» у Дніпропетровську.

У 1951–1954 рр. О.Б. Петров спроектував центральну площу ім. Леніна в Дніпродзержинську. А у 1956–1963 рр. став співавтором головної площі Дніпропетровська – ім. Леніна.

Площу ім. Леніна створювали заново на місці зруйнованих під час війни декількох кварталів проспекту К. Маркса. Петров спроектував дві бічні будівлі площі, де розмістилися згодом проектні інститути. П’яти-семиповерхові споруди вдало вписалися в ансамбль. За проектом наріжні частини корпусів мали бути на два поверхи вище і мати набагато більш виразне декоративне завершення. Але наприкінці 1950-х рр. на державному рівні було оголошено боротьбу із донедавна панівним у державі стилем «сталінський ампір». Через це дві будівлі Петрова залишилися недобудованими, хоча зовні це майже не помітно. Центральна будівля площі (Придніпровський раднаргосп, згодом – Міністерство чорної металургії Української РСР) різко контрастує з бічними будівлями. Будинок Міністерства проектували інші архітектори, і в результаті боротьби з «архітектурними надмірностями» помпезний обрис головної будівлі, на відміну від будівель Петрова, було гранично спрощено.

Один із головних архітектурних об’єктів у творчій спадщині О.Б. Петрова – житловий будинок на 123 квартири по проспекту К. Маркса, 55 (проект 1953 р., реалізовано у 1954–1955 рр.). Справжній архітектурний гігант займає цілий квартал між вулицями Артема і К. Лібкнехта. Цю будівлю – яскравий зразок стилю «сталінський ампір» – зводили для робітників і дирекції заводу К. Лібкнехта, що суттєво відбилося в архітектурному оформленні. Над першим поверхом підносяться чотири статуї робітника-металурга з кайлом і жінки з «рогом достатку», яка тримає дитя (по дві відповідно). П’ятиповерхова будівля довжиною 140 метрів з різко підвищеною центральною частиною нагадує своєю архітектурою палац. За радянських часів тут розташовувалися два центральні магазини міста – Будинок науково-технічної книги та Центральний гастроном, а сам будинок вважався одним з найфешенебельніших житлових комплексів. Це своєрідний пам’ятник відновлення міста. Можна стверджувати, що цей житловий будинок О.Б. Петрова став одним із визнаних символів післявоєнного відновлення проспекту і міста в цілому.

У 1954 р. О.Б. Петров виконав проект меморіального комплексу в Севастопольському парку, утвореному на місці колишнього Севастопольського кладовища (споруджений у 1955–1956 рр.). Монумент присвячений пам’яті похованих захисників Севастополя часів Кримської війни 1854–1855 рр. Центральним елементом комплексу став курган зі спорудженим на ньому монументом у формі піраміди. Цей проект О.Б. Петров виконав безкоштовно як данину пошани до міської історії.

Значними творчими здобутками архітектора стали інші будівлі у стилі «сталінський ампір», побудовані протягом 1950-х рр.: житловий будинок на вул. Центральній, 2; приміщення будівельного технікуму по вул. Гоголя, 29 (нині тут розташовується Дніпропетровський регіональний інститут державного управління Національної академії державного управління при Президентові України).

Здавалося б, О.Б. Петров майстерно виявляв себе в межах одного архітектурного стилю – «сталінський ампір». Але, коли наприкінці 1950-х рр. цей стиль остаточно відійшов в минуле, архітектор не припинив активної творчої діяльності. Навпаки, розпочався новий яскравий етап його архітектурної кар’єри.

О.Б. Петров продовжував експериментувати в різних стилях. У 1960–1970-х роках створив комплекс проектів для своєї alma mater. За ними побудовані головний шестиповерховий «скляний корпус» по вулиці Чернишевського, 24-А (1970 р.), тринадцятиповерховий навчальний корпус (1974–1975 рр.), спортивний корпус із басейном і комплекс гуртожитків по вулиці К. Цеткін, 13-А–13-Г (1976–1980 рр.).

Останньою значною роботою, своєрідною «лебединою піснею» в архітектурній творчості О.Б. Петрова став літній театр «Будівельник» на 1100 місць у парку Чкалова (нині – Глоби), побудований у 1978 р. Він замінив собою театр менших розмірів на маленькому острові, який існував ще з 1952 р. Вже на схилі життя архітектор отримав замовлення на проект нової будівлі літнього театру на озері. Він запропонував абсолютно оригінальне, нетрадиційне рішення. В результаті з’явилася цілком оригінальна будівля з овальним завершенням, ніби піднесеним над водою. Остання видатна робота О.Б. Петрова зовсім не схожа на все, чим займався раніше зодчий, і також спонукає замислитись про багатогранність його таланту.

Однією з останніх робіт архітектора став проект меморіалу біля села Військове Солонянського району на честь воїнів-героїв, учасників форсування р. Дніпро у 1943 р. (побудований у 1985 р.).

Помер О.Б. Петров у 1994 р., у віці 80-ти років. Похований на першій ділянці алеї почесних поховань Сурсько-Литовського кладовища.

Автор понад 80-ти архітектурних проектів, класик «сталінського ампіру», який закінчив свою творчість «брежнєвським мінімалізмом» і експериментами в стилі «хай-тек». Таким широким був творчий діапазон архітектора Олега Петрова, будівлі та ансамблі якого стали визнаними архітектурними символами Дніпропетровська другої половини XX століття.

Максим Кавун
copyright © gorod.dp.ua, ООО Сегодня Мультимедиа
Все права защищены. Использование материалов сайта возможно только с разрешения владельца.

О проекте :: Реклама на сайте